Новини

Щороку завдяки пересадці органів тисячі людей отримують другий шанс на життя. Однак українські хворі змушені звертатися по допомогу за кордон. Чи є шанс для розвитку трансплантології в Україні, про це в студії «Доброго ранку, Країно!» розповідає Оксана Корчинська – народний депутат України восьмого скликання, перший заступник голови Комітету ВР України з питань охорони здоров’я, голова опікунської ради «Охматдит»:

«Трансплантологія – це не медицина майбутнього, це медицина дійсно. Тому що вона в світі вже мінімум 50 років використовується дуже ефективно. В світі сотні тисяч людей отримують другий шанс на життя завдяки трансплантології. Дуже важливо мені і для мене дуже символічно, що ми розглядаємо цей закон в парламенті. І я один з авторів цього закону, ми за два роки отримали багато зауважень, у нас було 900 правок, щоб всім було зрозуміло і не було спекуляцій, тому що, на жаль, більшість депутатів так само не читають закони, як просто громадяни, у котрих немає часу.

Фактично релігійних упереджень взагалі немає. Стосовно цієї системи, яку сьогодні голосуємо ми, це в даному разі називається презумпція незгоди, це тільки прижиттєва згода. Тобто тільки якщо людина дала прижиттєву згоду свідомо і це є актом жертовності в християнстві і у всіх релігіях. В тому числі наш закон офіційно підтримала рада церков і всі ієрархи всіх наших конфесій також. Тому що це є акт жертовності – віддати свідомо, при житті написати заяву. І перше, що зроблю я після того, як президент підпише наш закон, подам заяву бути донором. До речі, виконуюча обов’язки міністра охорони здоров’я вже є потенційним донором більше 30 років.

Для того, щоб не було ніяких спекуляцій, в тому числі донести народним депутатам, котрі раптом дивляться вашу чудову програму: перше – у нас це робиться так, що свідомо за життя людина дала згоду. Або якщо людина категорично не хоче, щоб її органи коли-небудь використали, навіть якщо її родичі дали підтвердження, вона пише незгоду. У нас буде реєстр, і вона на нього пише, що незгодна. І тоді по її смерті навіть її родичі не мають права дати дозвіл. Якщо людина не написала при житті згоду або незгоду, тоді по її смерті її близькі родичі мають право підтвердити або не підтвердити.

У нас багато людей, котрі по смерті готові пожертвувати своїми органами свідомо. В світі половина на половину країн, навіть більшість країн якраз мають систему прижиттєвої згоди. Це Америка, Німеччина, це більшість країн, у котрих чудово працює. Наші сусіди білоруси ні. У них система, коли якщо людина не написала свідомо незгоду, тоді автоматично по його смерті. Але все одно білоруські колеги кажуть, що вони все одно запитують у родичів додатковий дозвіл.

П’ять центрів вже роблять трансплантації щорічно. На жаль, не так кількість, яка потрібна, щоб врятувати життя наших українців. 11 центрів готові це робити. Що треба зрозуміти людям? Ніколи трансплантація не буде відбуватися на вторинному рівні, в районних лікарнях, це неможливо. Тому що для того, щоб приступити до трансплантації, це буде тільки смерть мозку, і це повинні фіксувати не лікарі, а обладнання. І це обладнання є у високоспеціалізованих закладах. І тому люди ні в якому разі не повинні собі уявляти, що, не дай Боже, в якій-небудь районній лікарні буде прийняте рішення, що мозок помер. Ні, в законі якраз достеменно розроблено, як це відбувається. Трансплантація можлива тільки у високоспеціалізованих закладах – в 11 на всю країну».