Новини

В студії «Доброго ранку, Країно!» обговорюємо тему безпеки на українських дорогах. Чому настільки багато дорожньо-транспортних пригод, яким чином з цим боротися, та чи достатньо високих штрафів та відеофіксації. Гості студії Уляна Пчолкіна – громадська діячка, чемпіонка світу з паракарате і член правління Асоціації жертв ДТП, та Михайло Берлін – голова правління Всеукраїнського партнерства за безпеку дорожнього руху.

Як зменшити кількість ДТП?

Уляна Пчолкіна: Треба жорстко штрафувати. Насправді, як у нас в країні часто відбувається, у нас класні закони, класні нормативки, у нас все супер, але воно не виконується на місці.

Михайло Берлін: Идеальный вариант – это когда начинают уважать друг друга. Но к этому нужно прийти. А к этому приходят через штрафы, через разные пути. Это как было в мире 50 лет назад. Мы много лет занимаемся этой проблемой. Наверное, с 1999 года. Мы изучали мировой опыт. То, что сегодня в Украине происходит, в Европе это происходило лет 40-50 назад. У нас сегодня погибает где-то 13 человек на 100 тысяч, это так называемый социальный риск. А в Европе на сегодня погибает 3-4 человека на 100 тысяч населения. Европа пришла к этому показателю в течение 40 лет.

Рівно 13 років минуло, як Уляна Пчолкіна потрапила в аварію. Тепер вона на інвалідному візку.

Уляна Пчолкіна: Я не вважаю, що це трагедія. Це зміна просто положення життя. Сьогодні в мене другий день народження. Я 10 жовтня народилася, а 10 травня в мене другий день народження. Я дякую, що сьогодні тут можу сидіти і говорити, дихати, жити, творити. Що сталося? Я була безпечною, сіла на мотоцикл з коляскою, щоб нас підвезли. Це моя безпечність була, молодість, як кажуть. Водій просто не впорався з керуванням на слизькій дорозі. Ми не їхали швидко, але я впала дуже невдало, як ми бачимо. Яка проблема далі? Я отримала травму. Мені була надана неякісна перша допомога. Тому мене доламали на травмпункті. Я б ходила – 99 відсотків. Мене просто доламали. Я відчувала ноги, а мене просто зламали далі. Мене намагалися покласти на м’які носилки, а потрібні були жорсткі. Я це знала. Я закатала їм істерику і змусила їх шукати двері. Я сказала: тут село, йдіть шукати двері. Ми в село поїхали на травневі свята допомогти жіночці похилого віку посадити картоплю. Мене хтось вів зверху, що я маю це робити. Але мені не поставили елементарний сечовий катетер. Коли є травма хребта, це спинальний шок, і функції порушуються.

Як жорсткі штрафи, як світовий досвіт змусять того лікаря на селі, щоб вони надавали якісну допомогу?

Уляна Пчолкіна: Як в Європі взагалі? Ми думаємо, що там інша ментальність, там інші люди, нам до того далеко. Та такі самі. Просто їх почали жорстко штрафувати, і з’явилася повага.

Михайло Берлін: Начиналось все, что 50 лет назад в Англии, Америке, там, где был высокий уровень автомобилизации, с того, что защищали права жертв ДТП. Запускалась система безопасности, когда кто-то из политиков начинал понимать, что это надо. Скорее всего, либо через трагедию, либо через требования избирателей. Избиратели начинали требовать. В Америке и Англии начиналось с того, что защищались права жертв ДТП. Система безопасности начиналась с расследования причин ДТП.

Штрафы – это правильно. Но нет системы видеофиксации. Не работает это. А система не работает потому, что отсутствует база данных. Ее фактически развалили. Когда-то была, но она тоже была некачественная. Этим надо заниматься, потому что это системная проблема. Называют три составляющие безопасности: человек, дорога, автомобиль. Именно по этим причинам у нас происходят тяжелые ДТП, после которых люди теряют либо кормильца в семье, либо люди становятся инвалидами.