Новини

Категорії пільговиків скорочують, соцвиплати переглядають. А для того, щоб отримати належну допомогу, українцям необхідно витратити купу часу, нервів та сил на збирання різноманітних довідок. Хто і на які пільги має право в Україні? І чи справедливо, що ними користуються депутати? В цьому нам допоможе розібратися гість студії «Доброго ранку, Країно!» Дмитро Добродомов – народний депутат. Говоримо про те, чому кількість пільгових категорій і пільг для пересічних громадян з часом лише скорочується, а для депутатів залишається на тому ж рівні:

Трішки так і трішки не так. У всіх дійсно пільги скорочується. До речі, першим питанням, яке завтра мало би стояти на розгляді Верховної Ради під час сесійного дня, це фінансування дітей-чорнобильців, тобто компенсація грошей за безкоштовне харчування. Тому що в минулому бюджеті, тобто коли були зміни до Бюджетного кодексу, про чорнобильців взагалі забули. Повністю. Погоджувальна рада сьогодні в 11-й годині, серед переліку законопроектів це питання є, причому воно стоїть першим. І треба справедливість відновити. Проблема вийшла якраз в цих змінах до Бюджетного і Податкового кодексів, де, наприклад, пільги за проїзд автобусом чи трамваями або тролейбусами переклали на місцеві бюджети.

По-перше, порушили Конституцію. Наша депутатська група «Народного контролю» подала до суду, щоб скасувати саме ці зміни, бо вони в першу чергу не відповідають Конституції. А друге – зараз я їжджу по різних областях України, і це є нагальна проблема, тому що місцеві бюджети не справляються. Бо в деяких обласних центрах до 40% це пільговики, ті, хто користуються громадським транспортом. Децентралізація була допоміжною до певного часу, поки залишали можливості заробляти. Але з кожним роком ці можливості потрошку забираються. Наприклад, як було з пальним. Пригадуєте, було п’ять відсотків від автозаправних станцій, а цього року вже зробили, що цей відсоток платиться на вході, коли нафтопродукти імпортні заходять. Тобто місцеві бюджети перестали отримувати ці гроші. Тобто суми і можливості стають меншими, а фінансування, наприклад, на медичні заклади, тобто комунальні, технічний персонал, їх, як правило, буває більше, ніж самих лікарів, це на оплаті місцевих бюджетів. І вони зараз ламають голови, що робити. Наприклад, в ПТУ. В цій системі майже 400 тисяч людей вчаться. І як правило, це діти-сироти, з малозабезпечених сімей. Там якраз пільгові категорії. Це все фінансування просто переклали на місцеві бюджети, які просто не стямляться.

У нас держава насправді соціально-орієнтована. Це є як де-юре, так і де-факто. Ми маємо дуже багато малозабезпечених людей і змушені так чи інакше їм певні речі компенсувати. Найяскравіший приклад – це субсидії. І ось тут закрадається дуже цікавий момент. Тому що субсидії на сьогоднішній день ще досі не монетизовані. Тобто людям їх не дають на руки. Що це означає? Я взагалі вважаю це одною з найбільших корупційних афер. Розумієте, коли підняли тарифи майже в шість разів за останні чотири роки, потім сказали, що ми їх доводимо до європейських, забувши, що в нас немає ані європейських зарплат, ані пенсій. Добре. Але виявилося, що тих, хто не не може платити, понад 9 мільйонів.

Це, по суті, кожен третій. І ці гроші просто перекладаються повз них власникам енергетичних компаній. У нас власники енергетичних компаній – це олігархи. Тобто вони свої гроші отримають тільки за завищеними тарифами в шість разів. Натомість люди отримають, я їх називаю, довідки про бідність, тобто субсидії. І гроші величезні, мова йде про 60-70 мільярдів гривень, які викачуються з бюджету країни і перекачуються сюди. Це не є нормальним. Ми ж розуміємо, що треба створити можливості для того, щоб у нас було якомога менше тих категорій».