Новини

Депутати із комітету нацбезпеки та оборони викликали на килим представників Ради нацбезпеки та офісу генпрокурора. Запитували про розслідування катастрофи Боїнга, а також чому силовики так довго грали в мовчанку після трагедії. Відповідями народні обранці залишилися незадоволеними. Гість студії «Доброго ранку, Країно!» Вадим Трюхан – дипломат, юрист-міжнародник, підсумує те, що відбувається з пошуками правди про авіакатастрофу в Тегерані:

«Тут два аспекти – міжнародний і український. Якщо говорити про міжнародний, то треба говорити, що станом на зараз Іран веде себе цивілізовано, він визнав свою причетність до цієї катастрофи, він визнав свою провину за те, що цей літак було знищено. Це дуже важливо, тому що часто-густо в таких випадках, їх небагато в міжнародній цивільній авіації, держави намагаються не визнавати ані свою причетність, ані тим більше вину.

Якщо ми, наприклад, згадаємо відомий випадок зі збиттям Ту-154 над Чорним морем Україною 4 жовтня 2001 року, там навіть на рівні президента Кучми спочатку ми йшли, як то кажуть, у відмову, що це не ми, що це не наша ракета тощо. І лише будучи придавленими фактами, ми визначали і почали вже займатися питаннями врегулювання наслідків катастрофи. Друге – те, що стосується внутрішньоукраїнського. Тут є до катастрофи і після. На мою думку, до катастрофи ми діяли дуже непрофесійно. Тому що в нас була інформація, як вже ми знаємо, про те, що американці закрили свій авіа простір. Більше того, за протоколами вони доводять цю інформацію до всіх своїх партнерів, в тому числі до України. Чомусь Україна не відреагувала. З цього треба зробити висновки з тим, щоб у майбутньому таке не повторювалося.

А те, що стосується реагування зараз, то тут можна довго займатися критиканством, але це не автобус десь в Броварах чи Борисполі розбився, це літак в чужій країні за дві з половиною тисячі кілометрів. І займатися просто голослівними звинуваченнями, я вважаю, непрофесійно. Голослівними, тому що нічого ще не завершилося. Це тільки починається. Врегулювання по такого роду кейсах, як правило, йдуть місяці, а іноді й роки. Пройшов буквально тиждень, а ми вже звинувачуємо і розвідку, і всіх на світі, що десь там щось недопрацьовують. Тут важливо, щоб Україна як країна, літак якої збитий, виступила об’єднавчою ланкою і згуртувала решту п’ять країн, окрім Ірану, це їхня внутрішня справа, з тим, щоб ми одним фронтом вимагали від Ірану виходу на укладення міждержавних угод про врегулювання наслідків авіакатастрофи 8 січня. Так, як ми зробили з Ізраїлем і з Росією свого часу, уклавши, здається, десь наприкінці осені 2003 року відповідні дві угоди – з Ізраїлем і Росією, які були зареєстровані в секретаріаті ООН, згідно з якими ми виплатили по 200 тисяч доларів кожній сім’ї з 78 загиблих пасажирів в той час.

Тут так же само. Вже було проведена перша зустріч на рівні міністрів закордонних справ. Це добре, тобто Україна рухається в цьому напрямку. Але дуже важливо, щоб і юристи кваліфіковано спрацювали, і дипломати, тому що на їхніх плечах буде лежати цей переговорний процес. І ще одне: як правило, при врегулюванні є три аспекти. Перший – це компенсація родичам, другий – це компенсація авіакомпанії, і третій – це притягнення до кримінальної відповідальності тих осіб, які безпосередньо натискали на гачки, віддали накази тощо. Як правило, найскладніші це другі дві речі. Особливо притягнення до відповідальності. Дуже добре, що відповідні заяви вже зроблені на рівні керівництва держави, на рівні Верховної Ради, але треба за цим прослідкувати, щоб не були цапи-відбувайли».