Новини

Гості студії «Доброго ранку, Країно!» Юрій Камельчук – представник фракції «Слуга народу», Роман Лозинський – народний депутат, фракція «Голос», та Сергій Рудик – народний депутат, позафракційний. Розмова буде про те, наскільки тривалим буде процес зменшення фракції «Слуга народу», і чому одних депутатів з фракції виключають, а інші нардепи в ній лишаються, хоча теж потрапляли у скандали.

Як фракція вирішує, кого виключити, а кого ні?

Юрій Камельчук: Все дуже просто насправді. Є постановка питання, є якесь обговорення в процесі. Хоча обговорення ще до постановки деколи починається. І дуже деколи гаряче. Потім збираються підписи. Якщо фракція вирішує більшістю голосів, що ми виключаємо цю людину із фракції, то ми її виключаємо. Позбавити мандату швидше це роль вже не фракції, а всієї ВР, якщо буде хтось це питання ставити, будемо це розглядати. А попередні рішення зважені, вони обдумані і т.д. Це внутрішня робота. Я вже коментував відносно поведінки Антона Полякова і Анни Скороход. Там все зрозуміло. Це не просто хтось гірший, хтось кращий. Вони показали некомандну роботу, і через це простіше працювати фракції без них.

Коли депутатів виключають з фракції, шлейф скандалів зменшується, імідж партії поліпшується?

Сергій Рудик: Очевидно, так, для чого вони йшли на цей крок? Очевидно, намагаються відтягнути час ще таким чином і переключити увагу суспільства на дії конкретних людей, не пов’язуючи це з діями фракції.

Коли прибирають заступників, які повноваження мають заступники голови фракції? Чому так багато заступників?

Сергій Рудик: Я знаю по попередньому скликанню, що заступник має представляти чи координувати певну кількість депутатів, які входять до фракції. Я думаю, ця кількість має бути співмірною з найменшою фракцією, яка є на сьогоднішній день в парламенті. Найменшою фракцією є 17 депутатів, і отже, якщо поділити 254 на ту кількість депутатів, то власне десь приблизно співпадатиме кількість заступників голови фракції. Як по-іншому управляти, я просто мало собі уявляю таку кількість людей. Але мені важко говорити, тому що я двічі обирався шляхом самовисування, поза партією. Я взагалі не розумію стосунків, які в них виникають, безвідносно до того, що це партія «Слуга народу», тому що я не люблю колгоспів. Я знаю, що є депутат, якого вибирають люди, вони обирають його за якісь заслуги. І мені періодично задають питання, чому я не вступаю в жодну депутатську групу чи фракцію, я кажу: для мене дисонанс, мені важко поєднати мої особисті зобов’язання перед виборцями… Команда – це коли є правила, яких дотримуються всі, і вони зрозумілі для всіх членів, які входять в цю команду. А колгосп – це коли є голова колгоспу, є зоотехнік, є головний інженер, і є люди, які мало на що впливають. Мені, до речі, дуже боляче за колег, тому що коли я дізнався про формат виборів нового голови комітету закордонних справ, що 50% в квоті рішення має приймати президент, 20% заступник голови фракції і тільки 30% 254, а тепер вже 251 депутат, це дуже схоже на те, що я говорю.

Вам зрозуміла ця ситуація, коли на 50% впливає на рішення президент, а депутатам дістається менше?

Роман Лозинський: Я собі вже третій місяць задаю питання, а до чого президент в парламентських і урядових справах. Тому що президента настільки багато в законодавчій і виконавчій гілках влади, що я боюся, що у нас вже одноосібна влада і всі рішення приймаються в одному офісі. Таке враження складається.

А не виправдання те, що президент депутатів підписав під своє ім’я?

Роман Лозинський: Те, що був такий політичний тренд, це абсолютно вірно. Але те, як далі потрібно розбудовувати інституції, а не просто в ручному режимі приймати рішення, це зовсім інше питання. Коли ми зараз займаємося по суті одноосібним керівництвом в державі, коли голова фракції монобільшості приходить на Банкову, коли голова уряду приходить на Банкову, там вони отримують завдання і йдуть в парламент голосувати, йдуть в уряд приймати урядові рішення, а потім їх виконувати через міністерства, це точно неправильно. Тому що наміри сьогодні можуть бути хороші, і рішення можуть бути хороші, але завтра щось зміниться. І ми пам’ятаємо, чим це закінчилося, наприклад, в 2013-2014 роках.