Новини

Хода гідності та Марш захисників України – одразу два масштабних заходи відбудуться на День незалежності у центрі столиці. Організатори обох закликають військових та волонтерів приєднатися до своїх лав. Одне світо офіційне – за участю президента Володимира Зеленського, інше – альтернативне, створене простими українцями. Як так сталося, що свято загальне, а урочистості окремі? Про це говоритимемо з гостями студії «Доброго ранку, Країно!» Іриною Верещук та Дмитром Ліньком – народними депутатами України та Миколою Катеринчуком – лідером «Європейської партії».

Чому так сталося, що парад відмінили, а натомість буде два заходи – офіційний та неофіційний?

Ірина Верещук: Цьому сприяло власне рішення президента Зеленського, коли ми дійсно зрозуміли, що якщо ми говоримо про щось нове, якщо говоримо про нове прочитання України, України в майбутньому, то ми маємо бути готові, що будуть змінюватися і святкування, і відзначення, можливо, якісь традиції, які є сталими. Наприклад, у день незалежності сталою традицією молитися за тих, хто загинув за волю України, у церквах проходять молебні. Незалежно від конфесії ми спочатку молимося, а потім ідемо святкувати. Я була міським головою і знаю, як кожне місто по-своєму вирішує, як святкувати День незалежності. Але є загальнодержавні традиції. Це обов’язкове звернення президента, це обов’язкове вшанування тих, хто доклався до того, аби ми мали і отримали незалежність. А отже, те, як запропонував президент Зеленський – побачимо, це буде вперше, це буде нове, але дуже сподіваюся, буде цікаве і корисне для нас всіх – побачити і отримати такий досвід.

Дмитро Лінько: Для мене, як і для всіх українців, українська незалежність тримається на українській армії. І очевидно, що в цей день треба шанувати живих захисників, згадувати загиблих героїв. Тому коли з’явилася новина про те, що військовий парад скасовується, що це, виявляється, марнотратство, що не треба витрачати на це гроші, з’явилося кілька громадських ініціатив і буквально за кілька днів на сторінці відписалися десятки тисяч волонтерів, військових ветеранів, які зголосилися організувати військовий парад. Коли стало очевидно, що ця народна ініціатива набирає величезних обертів, в офісі президента почали нервувати, почалися дзвінки до організаторів, почалися якісь перемовини – давайте в інший день, в іншому місті. Потім вже зрозуміли, що треба проводити щось своє, аби просто не втратити своє обличчя. Після цього військкомати почали масово обдзвонювати ветеранів, запрошувати на офіційний захід до президента Зеленського, на що більшість з тих ветеранів, з якими я спілкуюся, безумовно, відмовилися, тому що вони йдуть на Марш захисників України, де будуть всі військові і всі ветерани. Так само ми бачили і багато гуляло по Інтернету, що будуть зганяти на офіційний захід бюджетників. Тобто це все нагадує таку совковщину, але з новою обгорткою від кліп-мейкерів Кіркорова, які будуть тепер знімати кліпи на День незалежності.

Чи не сприймають ці два заходи за кордоном як розкол всередині, як реагують?

Микола Катеринчук: Перш за все мені здається, що сучасна Європа не знає можливості відзначати національні дні незалежності під час бойових дій. Зараз ідуть бойові дії, і кожного дня гинуть наші хлопці, і поранені, і є полонені. І є в нас ворог, визначений діючим законодавством. Тому парад на День незалежності це перш за все звітування держави про готовність захищати громадян України. Ще з часів Єгипту, давнього Риму такі паради проводилися.

Тобто ви маєте на увазі, що мав би відбутися військовий парад?

Микола Катеринчук: Обов’язково. Паради проводяться не для того, щоб лякати. Влада витрачає шалені гроші на оборону. Українці сплачують податки, один із пріоритетів, куди визначає влада спрямовувати ці гроші, це Збройні сили України, і тому присутність нової техніки, нового озброєння це те, що має в тому числі демонструвати влада: от подивіться, ми, влада, готові захистити народ України на ті гроші, які сплатили платники податків. Але я хочу сказати, що ви ж розумієте, що в офісі президента мало хто служив в армії, і президент не служив в армії. Те, що вони поїхали на пєрєдок подивилися на всі ці речі, це дуже добре, але відчути гордість за воєнну професію – це треба бути більше обізнаним в цьому.