Новини

Якщо б вибори до парламенту відбулися зараз, шанси пройти до нього мали б п’ять партій. Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила свіжі дані щодо політичних уподобань українців. Лідером симпатій є партія «Слуга народу», за нею йдуть «Опозиційна платформа – За життя», «Голос», «Батьківщина» та «Європейська солідарність». Аби обговорити цю тему, до студії «Доброго ранку, Країно!» завітав Павло Кутуєв – професор соціології.

Поясніть, будь-ласка, як частина українців готова підтримати партію, не знаючи, хто туди буде входити.

Це продовження тієї тенденції, яку ми спостерігали на президентських виборах. Ми повинні зрозуміти засадничу річ, яка є очевидною. Українські громадяни надзвичайно сильно розчаровані відсутністю якості функціонування державного і політичного апаратів в Україні. І це всі заміри соціологічні і громадської думки свідчили останніми роками дуже стабільно, і навіть міжнародні дослідження показували, що в Україні рекордно низький навіть на світовому тлі рівень довіри до державних і політичних інституцій. І відповідно рекордно високий рівень недовіри. Безумовно, це інерція тих процесів, які розпочалися під час президентських виборів. Тому є велетенський запит на щось якісно нове. А Зеленський, той імідж, який він пропонує нам, а відповідно і той шлейф політичної сили, який його супроводжує, і є тим новим, тому що він ніколи не був задіяний, ніколи не брав участі, ніколи не керував нічим великим, масштабним, державним. Відповідно не мав змоги себе скомпрометувати.

Рейтинг партії «Європейська солідарність» впав буквально за лічені дні. Як вона може змінити тенденцію?

Партія «Європейська солідарність» опинилась в такій дуже проблемній ситуації через два чинники. Один, який власне їхня відповідальність, а саме дуже конфліктна, прямолінійна, агресивна президентська кампанія, яку вів Порошенко і його консультанти – «Або я, або Путін». Відповідно всі інші кандидати – представники Путіна. Так виглядає. Можливо, декілька років тому таке жорстке позиціонування себе могло б бути корисним, але минуло п’ять років, ті проблеми, з якими українське суспільство стикається, розв’язані не були ні в який спосіб. Тобто території, які були окуповані, вони окуповані, території поза контролем – вони поза контролем, постійні зіткнення на лінії вогню. І абсолютно природно, що суспільство втомлюється від такого стану: миру немає, але і масштабної війни, слава Богу, теж немає. Відповідно, постає запит на радикальні зміни. З іншого боку, такий фактор, який важко було спрогнозувати, що Вакарчук все ж таки вирішив піти на вибори, створив свою власну політичну силу і тут слідує тим шляхом, який проклав Зеленський. І Вакарчук власне грає на полі Порошенка. В нього така сама патріотична риторика. Але в нього була каденція, яку він не закінчив. Тобто його важко теж звинувачувати, що він несе відповідальність за той стан справ, який ми спостерігаємо в державі, в суспільстві. Риторика в нього, можливо, не така агресивна, як в Порошенка, але теж патріотична. В нього є впізнаваність його імені, його обличчя. І відповідно він з’їдає електорат Порошенка. І тут дуже важко знайти якісь поради Порошенку, хіба що поспішати на вибори. І тут те рішення, яке прийняв Конституційний суд, йому на руку, тому що до осені можна було б все загубити.

Де на сьогодні межа «Голосу» в їхніх електоральних перспективах?

Багато буде залежати від того, чи не припуститься якихось фатальних помилок Зеленський. Якісь неадекватні заяви, якась ситуація, яка виходить з-під контролю, загострення якесь – політичне, військове. Те, що виборці будуть асоціювати саме з ним. І те, що ми спостерігаємо зараз, доволі високий рівень схвали діяльності Зеленського, ми повинні розуміти, що це все сила інерції, відторгнення минулого істеблішменту, минулого режиму і інвестування своїх сподівань в нову фігуру. Тому що ми розуміємо, що за той час Зеленський, по-перше, навіть об’єктивно не мав особливих можливостей щось зробити, крім заяв про наміри, крім розпуску ВР. Оце, власне, основний політичний крок, який він зробив, який збігається з очікуваннями суспільства. Але, по-перше, він не має ніякої можливості реалізувати свою політику, яка б впливала на наше життя на повсякденному рівні. Тобто те, що він зараз може робити, це політичні заяви і політичні кроки. Основний і поки єдиний це розпуск ВР. Виставляти рахунок Зеленському і команді ми зможемо лише після виборів, коли він отримає якусь фракцію в парламенті.