Новини

Соціологічна компанія «Социс» оприлюднила дані дослідження, яке вона проводила з 8 по 18 лютого. Згідно з опитуванням Володимир Зеленський лідирує зі значним відривом. Протягом виборчої кампанії кандидати роздали і продовжують роздавати безліч обіцянок щодо реформ та змін, які вони проведуть на посаді президента. Проте реалізація більшості з них не входить до компетенції та функцій глави держави. Про те, як це сприймати виборцю, і чому кандидати озвучують обіцянки, які не зможуть виконати, поговоримо з Ольгою Айвазовською – головою правління ВО «Громадянська мережа «Опора», яка сьогодні на телефонному зв’язку зі студією «Доброго ранку, Країно!»:

«З одного боку, це є ознакою популізму. Тому що обіцяти потрібно рівно стільки, скільки маєте можливостей в межах своїх повноважень. Конституція забороняє посадовим особам, державним службовцям діяти в інший спосіб, ніж в межах повноважень. А з іншого боку, ми розуміємо, що в цьому році буде парламентська виборча кампанія, і частково ефективність програми і реалізація програми президента залежить від того, чи буде коаліція і більшість у ВР, яка буде підтримувати ці ініціативи. Тому частково це вже є, так би мовити, зачин на майбутнє коаліцієбудування.

Тому що очевидно, що і топ-кандидати, які не пройдуть до другого туру, матимуть шанси привести до ВР певну фракцію з певними рейтингами, які постійно змінюються. Тому зараз сказати, яким чином буде виглядати конфігурація коаліції, просто неможливо. Це буде пальцем в небо прогноз. І вони говорять вже в руслі парламентських виборів, очікування того, що значна фракція дасть можливість реалізовувати частково завдання кандидата, але вже в парламентській площині і давати доручення уряду в тому числі.

Президент не може одноосібно когось назначати. Президент подає подання щодо ряду керівників. Якщо говорити про публічних осіб, наприклад, рівня міністра, його блок це зовнішня політика, силовики, НБУ. Тим не менше це не означає, що рішення приймається без голосування в парламенті. Інколи президент навіть формально подає кандидатуру, а парламент затверджує її. Без його подання не може бути прийняте рішення, але його подання саме по собі не є рішенням. Тому у нас в цій частині не настільки декларативно парламентсько-президентська республіка, а не навпаки.

За часів Леоніда Кучми указ президента прирівнювався до закону, і не потрібно було затверджувати певні рішення у ВР України. Зараз такого немає, і фактично публічні особи, квота яких стосується призначення президента, тим не менше, все ж таки має бути підтримана парламентом. Отже, якщо в парламенті не буде більшості, яка готова реалізувати ці завдання, то навіть кадрові питання будуть теж утруднені».