Новини

Політичної реклами на узбіччях доріг стає все більше, хоча офіційно президентська виборча кампанія ще не розпочалася. Наскільки вдалі підходи застосовуються у формуванні візуальних образів майбутніх кандидатів, будемо аналізувати з гостем студії «Доброго ранку, Країно!» Сергієм Гайдаєм – політтехнологом.

До виборів чотири місяці, але не велика кількість політиків себе рекламує.

Невелика кількість політиків себе рекламує. Їх буде значно більше. Експерти кажуть, що за тридцять. Але рекламують себе ті, хто має можливості. І всіх, у кого є можливості, ми бачимо сьогодні на зовнішній рекламі.

Що змінилося? Чому вони свої обличчя не часто ліплять, це періодично вислови, заклики,обіцянки?

Я один із тих, хто працює все життя над політичною рекламою. І один з тих, хто казав, що не завжди треба чіпляти обличчя, а зараз це стало нарешті трендом. Бо якщо тебе знає вся країна, то це не обов’язково треба робити на борді.

На бордах зараз загальні фрази, лише Тимошенко говорить про конкретику. Що знизить ціни на газ. Це поки що немодно, і потім всі будуть щось обіцяти?

Я вам скажу, це непрофесійний підхід до політичної реклами. Одного боку. З іншого боку, на жаль, не всі політики у нас є політиками. Політик це людина, яка має політичний зміст. Якщо в тебе є політичний зміст, ти можеш знайти політичних рекламістів, які зможуть його правильно запакувати. А в нас немає політичного змісту, й інколи використовується креатив заради креативу.

Якщо немає політичного змісту, його можуть створити політтехнологи.

Я навіть так робив. Але якщо у людини немає політичного змісту, і він грає як актор, і потім з цього нічого не виходить. Виходять обіцянки, які політик не виконує, тому що його політичний зміст не те, що пишеться на білборді, а у більшості українських політиків політичний зміст – преференції, збагачення, активи, захист бізнесу.

Наскільки політичний зміст Петра Порошенка влучає в аудиторію?

Я до вас їхав, і, будучи атеїстом Київського патріархату, думав, що все ж таки томос це добре і помісна церква це добре. Але для мене особисто добре те, що Московський патріархат, вкрай агресивна секта, ворог для українців, повинен відійти. Але я думав над таким феноменом. Мені здається, що основна людина, якій українці повинні подякувати за помісну церкву, це Філарет. Тому що він перший колись це зробив. Він пережив анафему. Це не просто для релігійної людини. І він зробив все, щоб це відбувалося. В цей час Петро Олексійович Порошенко був прихожанином Московського патріархату. Більш того, не просто був формальним, він був воцерковленим. Він брав участь у житті Московського патріархату. Але коли через 5 років вже його президентства йому знадобилися аргументи, щоб за нього голосували, знайшовся томос. Більше того, зараз є інтрига. Петро Порошенко не дуже хоче, щоб очолив єдину помісну церкву Філарет. Шукаються інші кандидатури. Там є якась своя інтрига. Тому що щоб всі лаври були у президента. Я думаю, якщо є все ж таки справедливість, то це повинен бути все ж таки Філарет. В історію повинен увійти він. Так, президенту за це можна було б подякувати, тому що він дійсно доклався в останній час до цього. Але мені здається, релігійне питання в світській державі не повинно бути основним в тезах на білбордах.